Андрей Шептицький – видатний релігійний діяч ХХ століття. Більш, ніж 50 років був головою (митрополитом) Української греко-католицької церкви в Україні. Його резиденція знаходилася у Львові. Нащадок вельможного українського роду, що бере свій початок у ХІІІ столітті, митрополит Андрей присвятив своє життя служінню українській Церкві та українському народу.
Він реорганізував церкву в парафіях своєї єпархії і багато зробив для відновлення візантійських традицій, що є однієї з основ греко-католицької церкви. Під його егідою в українські села прийшла освіта. Для народу були побудовані школи, лікарні на кошти з прибуткових статей володінь родини Шептицьких у Галичині.

Андрей Шептицький народився 29 липня 1865 року в родовому маєтку графа Івана Шептицького в селі Прилбичах неподалік Явора на Львівщині. Його мати Софія була дочкою відомого письменника Олександра Фредра. Мала семеро синів, трьох з яких батько назвав на честь галицьких князів Романом, Левом і Юрієм. Високоінтелегентним обдарованим зростав Роман, який з юних років відзначався богомільністю.
Початкову та середню освіту здобув удома та в гімназії Св. Анни у м. Кракові (Польща). Після закінчення 1883 гімназії деякий час перебував на військовій службі, але через хворобу змушений був її залишити. Навчався на юридичному факультеті Краківського та Вроцлавського університетів.

1888 здобув наукову ступінь доктора права.
1887 здійснив подорож в Україну та Росію, під час якої познайомився з філософом В. Соловйовим та істориком В. Антоновичем. 28.5.1888 вступив до монастиря отців Василіян у Добромилі. У чернецтві прийняв ім’я Андрій. Згодом студіював філософію та теологію у Кракові.
Після закінчення навчання отримав наукові ступені доктора теології та доктора філософії 22.8.1892 був висвячений на священика у Перемишлі, згодом – магістр новиків (молодих ченців) у Добромилі (1892 – 1896), а з 20.6.1896 – ігумен монастиря Св. Онуфрія у Львові. Деякий час був проф. теології у Кристинополі.
1899 імператор Франц Иосиф І іменував Шептицького Станіславським єпископом, а папа римський Лев XIII затвердив це рішення (хіротонія відбулася 17.9.1899).
Після смерті митрополита Ю. Сас-Кубновського Шептицького в 1900 р. був номінований галицьким митрополитом.

Інтронізація відбулась 1901 у соборі Св. Юра у Львові. Шептицький будучи депутатом Галицького сойму і членом Палати панів австрійського парламенту у Відні, відстоював інтереси українського населення Галичини.
У січні 1906 очолював делегацію до імператора Франца Иосифа І, яка поставила питання про надання українцям рівних прав з іншими народами Австро-Угорської монархії.
Після окупації на початку Першої світової війни Львова російськими військами митрополит був 18.9.1914 заарештований і вивезений спочатку до Києва, а згодом – до Росії, де утримувався у Новгороді, Курську та Суздалі.
Після Лютневої революції 1917 звільнений. У вересні 1917 він повернувся до Львова і відразу включився у політичне життя краю.

28.2.1918 у Палаті панів виступив з промовою, в якій відстоював право всіх націй імперії на самовизначення. У міжвоєнний період продовжував роботу з розбудови греко-католицької церкви. За ініціативою Шептицького було засновано Львівську греко-католицьку академію (1928), Богословське наукове товариство (1929). Продовжуючи унійну діяльність, відновив роботу Голландського унійного апостолату, у Бельгії – східну гілку ордену бенедиктинців, започаткував унійний рух в Англії. На початку радянсько-німецької війни 1941-1945 митрополит Андрей вітав відновлення української державності і створення уряду Української держави – Українського державного правління.
1941 Шептицький очолив Українську Національну Раду, а 1944 – Всеукраїнську Національну Раду. Митрополит негативно ставився до німецького окупаційного режиму.

Помер Владика 1 листопада 1944 року, близько 13 години, після ускладнення по грипу, три дні перед тим переставши з будь-ким розмовляти. Похований у підземеллі собору святого Юра. Його похорон у зайнятому радянськими військами Львові перетворився на грандіозну маніфестацію.